Кві́лінг (англ. Quilling — рюш. Походить від слова quill — пташине перо, гофрувати, плоїти, паперокручення) — мистецтво виготовлення плоских або об'ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу.

Хоча достовірно походження квілінгу не відоме, вважається що він з'явився одразу після винайдення паперу, в Китаї у 105 н.е. Інші джерела стверджують, що квілінг практикувався у Давньому Єгипті. Одне можна сказати напевно – квілінг має дуже багату історію.

Вважається у 300 – 400 роки срібні та золоті дротики були закручені навколо стовпів та ваз, гарні ювелірні роботи було зроблено саме за допомогою техніки квілінг. До 1200-х це захоплення було дуже популярним. Головним матеріалом був метал, тож коли він став недоступним для мирянина, змінився на папір. Вперше документально згаданий квілінг у 1200-х, але фактично почав використовуватись у 1500-1600-ті французькими та італійськими черницями. Вони використовували рвані шматочки бібельдруку (особливо тонкий непрозорий папір), та гусяче пір'я, щоб прикрасити релігійні догмати та картини. Саме використання гусячого пір'я породило термін "quilling".

Починаючи з кінця 1600-х квілінг став досить популярним захопленням у Європі та Англії серед молодих дам. У школах дівчата вивчали квілінг разом із вишиванням. Приклади таких робіт все ще існують із назвою школи та ім’ям дівчинки на звороті.

Квілінг ніколи не був розвагою у вільний час для жінок робочого класу. І лише дами вищого класу мали час на квілінг, не маючи потреби у роботі, доки підходящий наречений не зробить пропозицію. Цю техніку використовували для прикрашання та декорування меблів, ваз, підставок, корзин, шкатулок та ін. Тільки люди з грошима могли дозволити собі купівлю матеріалів для квілінгу. У якості фону використовували фольгу та флюди.

Поселенці привезли із собою квілінг у Америку, і там він пережив переродження.

У наші часи квілінг став досить відомим і доступним, тож кожен охочий тепер може створювати неповторні шедеври у себе вдома.